.jpg)
Юля з Ромою готували брауні та, поки всі присутні ледь не втратили голову від запаху шоколаду, розповіли про заснування свого бізнесу, грузинську кухню та медовий місяць в Азії. Спільний досвід споживання їжі є невід’ємною частиною їхньої близькості — обоє люблять потішити себе новими, деколи дуже екзотичними смаками.
Медитація на кухні
Коли Рома повернувся зі служби, він дуже багато готував і казав, що це його заспокоює. Було важливо, щоб він почувався комфортно, безпечно та спокійно вдома. Це було схоже на медитацію — стоїш біля плити і ні про що не думаєш.
Частування для друзів
Перше брауні приготував несподівано навіть для себе. Цей кілограм шоколадного тістечка Юля та Рома з’їли за ніч разом. Згодом брауні стало сімейною стравою, Рома готував його для друзів, які приходили на вечерю.
Брауні для всіх
Рома та Юля планують відкрити «першу міську браунарню» Veterano Brownie, де будуть брауні з різними смаками. Мріють, що загалом зможуть показати клієнтам весь шлях обробки какао-бобів, адже фішка їхнього брауні в тому, що воно готується з какао.
Наші шефи
Юля Кочетова-Набожняк
Співзасновниця Veterano Brownie, режисерка
Ми не готуємо разом. Що стосується випічки, то зараз у нас точно дебют, тому що вправно готує лише Рома. Сніданком зранку займається мультиварка, обід «готує» кулінарія з найближчого супермаркету, а вечерю — Рома, або ми просто раніше лягаємо спати, щоб не думати про їжу і не їсти на ніч гречаний багет. Хоча мені здається, що стосується їжі, то ми гедоністи. Ми любимо їжу, і поїсти — це стовідсотково про нас.
Роман Набожняк
Музикант, співзасновник Veterano Brownie
Ми вдома готували, допоки не з’явилося настільки багато проектів, що просто фізично не встигаємо. Я з більшим задоволенням буду їсти рис, зварений власноруч, ніж куплений у маркеті, тому що створена самостійно страва — це завжди смачніше та приємніше. Зараз у нас їжа — на 90 відсотків наповнення себе якимись калоріями для того, щоби далі працювати. Звісно, це неправильний підхід. Ми з ним боремося.
Спільні смаки та миття посуду
Юля: Найкрутіший досвід — той, який ти розділяєш. Гастродосвід — тим паче: ми традиційно снідаємо разом і стартуємо з кави, звареної у джезві. Чи це вівсянка з сезонними фруктами або ягодами, чи овочевий омлет із грінками, чи сирники у манці — сніданок завжди на двох. І завжди ситний: після нього починається підприємницька біганина, тренування, зустрічі. Для цього потрібні не тільки калорії, але й заряд спільного початку дня — хороше, розділене на двох, лише примножується.
Рома: У сім’ї гедоністів їжа грає одну з головних ролей — життя має бути заправлене спеціями та спектром смаків. Під час трекінгу у Гімалаях, у французькій пекарні, на різдвяному ярмарку у чеському Крумлові, на грузинському застіллі чи навіть у дорожніх забігайлівках під час автостопу — їжа дає змогу відчути життя на смак.
Юля: Якщо говорити про наші смаки, я не їм м’яса більше восьми років, жодного — ні морепродукти, ні курятину. Тому, коли Рома приносить якогось лосося і каже: «Стейки з лосося з розмаринчиком можна ж запекти», у мене немає жодного збудження з приводу цього всього. Є якісь продукти, які хтось із нас ситуативно хоче купити, коли проходимо через торгові ряди. Наприклад, бачимо морську капусточку. Рома: «О, давай візьмемо», а я: «Ненавиджу морську капусту». І ми такі: «Ну добре, йдемо далі».
Рома: Я мию посуду, коли йде виробництво.
Юля: У дитинстві в мене була така модель перед очима: жінка не миє посуд, але завжди готує. Так вийшло, що я і не готую, і не мию посуд. Хитрий план.
Рома: Якщо серйозно, то ми не сваримося через це. Якщо я сильно втомлююся та вже просто вирубаюсь, то Юля, звичайно, помиє та доведе все до ладу.
Юля: Це вже не питання функціонального розподілу обов’язків між партнерами, це питання Роминої витривалості та нашої загальної адекватності.
Юля: Якщо говорити про наші смаки, я не їм м’яса більше восьми років, жодного — ні морепродукти, ні курятину. Тому, коли Рома приносить якогось лосося і каже: «Стейки з лосося з розмаринчиком можна ж запекти», у мене немає жодного збудження з приводу цього всього. Є якісь продукти, які хтось із нас ситуативно хоче купити, коли проходимо через торгові ряди. Наприклад, бачимо морську капусточку. Рома: «О, давай візьмемо», а я: «Ненавиджу морську капусту». І ми такі: «Ну добре, йдемо далі».
Рома: Я мию посуду, коли йде виробництво.
Юля: У дитинстві в мене була така модель перед очима: жінка не миє посуд, але завжди готує. Так вийшло, що я і не готую, і не мию посуд. Хитрий план.
Рома: Якщо серйозно, то ми не сваримося через це. Якщо я сильно втомлююся та вже просто вирубаюсь, то Юля, звичайно, помиє та доведе все до ладу.
Юля: Це вже не питання функціонального розподілу обов’язків між партнерами, це питання Роминої витривалості та нашої загальної адекватності.
Історія Veterano Brownie
Юля: Одного разу я приходжу додому, а в нас супершоколадний запах. Рома виходить мені назустріч і каже: «Я зробив брауні!» Кажу: «Що? Ти ніколи не робив десерти і ніколи не робив брауні. Що трапилось?» Ми з’їли по шматочку, і такі — клас! Вийшло так, що цей перший кілограм ми й з’їли вночі, і нам не стало погано. Від того моменту вважаємо, що це був просто знак із неба, з Олімпу. Не знаю, звідки цей знак, але ми зрозуміли, що цим варто ділитися. Одного разу зайшла до нас подруга Міріам Драгіна з донькою Сашею і спитала: «А чому ви не спробуєте продавати?» Коли це звучить із чиїхось вуст, то набирає матеріального сенсу. Це не те, що ти сам собі думаєш — почну колись, за півроку. Можна почати будь-який проект, але коли він існує лише в твоїй голові, поруч стрибає купа сумнівів. Коли про це говорить хтось інший, фраза стає матеріальною. І ми такі — реально, чом би й ні?
Рома: Потім ми поїхали до Азії у весільну подорож, через півроку після весілля — до Непалу без зворотних квитків. На Новий рік забажали започаткувати власну справу. І вже там почали розробляти бізнес-план.
Юля: Ми планували, що будемо робити приватні замовлення та працювати з закладами-партнерами. Зараз вже думаємо про власну кав’ярню чи то пак браунарню з монодесертом.
Рома: Нові види брауні розробляємо, користуючись таблицею смаків, обираємо те, що найбільше пасує до шоколаду. Це не завжди спрацьовує, тому що таблиця розкриває поєднання сирих продуктів, а в нашому випадку вони піддаються термообробці. Відповідно, не кожен смак вистрілює. Десь приблизно один із шести потрапляє до нашої пропозиції. Зараз маємо вже 11!
Юля: Ми планували, що будемо робити приватні замовлення та працювати з закладами-партнерами. Зараз вже думаємо про власну кав’ярню чи то пак браунарню з монодесертом.
Рома: Нові види брауні розробляємо, користуючись таблицею смаків, обираємо те, що найбільше пасує до шоколаду. Це не завжди спрацьовує, тому що таблиця розкриває поєднання сирих продуктів, а в нашому випадку вони піддаються термообробці. Відповідно, не кожен смак вистрілює. Десь приблизно один із шести потрапляє до нашої пропозиції. Зараз маємо вже 11!
Грузинські батли
Юля: У нас є особлива історія, пов’язана з Грузією. Звичайно, найважливіше, що це була наша перша спільна поїздка, але не обійшлось і без їжі. Як же в Грузії без цього! Це був наш перший візит, перший «трушний» грузинський ресторан, ми — надзвичайно голодні автостопники, і класика: замовляємо купу всього. Офіціантка нам каже, що, можливо, не варто замовляти царський хачапурі, адже ця страва банкетна, замовляють її щонайменше на п’ятьох, і просто він «царський», а значить — дууууууже великий! На що Рома оціночно подивився і каже: «Ну, я теж великий».
Рома: Це був просто перший день, коли ми приїхали до Грузії. Ми з’їли вже деякі страви із замовлених, а потім винесли його! Якщо уявити собі найбільшу піцу, яку ви взагалі можете уявити, то цей хачапурі буде більшим.
Юля: Найкумедніше в цій ситуації, що наш столик був поруч із баром, і люди з кухні час від часу на нас дивилися. Мені здається, що там був батл «Ці кволенькі туристики з’їдять наше тісто чи ні?». Ми реально не змогли з’їсти і взяли два шматочки з собою. Відтоді це був для нас виклик. І от якось чотири роки опісля Рома зготував хачапурі й не розрахував розмір порцій.
Рома: Їх треба було на чотири розпилювати, а я зробив на дві частини. Вийшло, що випекли два аджарських хачапурі розміром із деко!
Юля: Я виклала у фейсбук всю цю історію, мовляв, час матчу-реваншу настав, ми їх здолаємо, підписуйтеся на оновлення.
Рома: Ми їх з’їли за вечір удвох.
Юля: Я й досі пам’ятаю, це було просто даремно, сир сулугуні і зараз у мене стоїть поперек горла.
Юля: Найкумедніше в цій ситуації, що наш столик був поруч із баром, і люди з кухні час від часу на нас дивилися. Мені здається, що там був батл «Ці кволенькі туристики з’їдять наше тісто чи ні?». Ми реально не змогли з’їсти і взяли два шматочки з собою. Відтоді це був для нас виклик. І от якось чотири роки опісля Рома зготував хачапурі й не розрахував розмір порцій.
Рома: Їх треба було на чотири розпилювати, а я зробив на дві частини. Вийшло, що випекли два аджарських хачапурі розміром із деко!
Юля: Я виклала у фейсбук всю цю історію, мовляв, час матчу-реваншу настав, ми їх здолаємо, підписуйтеся на оновлення.
Рома: Ми їх з’їли за вечір удвох.
Юля: Я й досі пам’ятаю, це було просто даремно, сир сулугуні і зараз у мене стоїть поперек горла.
Непальска історія
Рома: Дорогою з Катманду до Покхари є дуже екзотичне місце з екзотичним способом споживання екзотичної їжі. Майже весь час дорога йде понад прірвою, а їхати приблизно шість годин. І десь посередині цієї дороги зупиняється автобус, де стоїть маленький магазинчик. Коли ми їхали туди, це був наш третій чи четвертий день у Непалі. І ми ж ще «трошки білі туристи» з антисептиком скрізь. Ми зупиняємось біля цього ресторану, а там реально якісь чани з киплячим скипидаром, з бурхливим вулканом соусів та антисанітарії.
Юля: Величезний чан із рисом і такі ж чани з усякими додатками до цього всього. І фішка в тому, що ти підходиш, береш залізний піднос із залізними мисками під це все.
Рома: У миску посередині тобі насипають рис, а в ці штуки сам набираєш курку чи якісь овочі.
Юля: Виглядає це максимально апокаліптично. Усе відбувається на висоті близько двох тисяч метрів. Зрозуміло, що немає жодних рукавичок. Ось тобі рупії, ось тобі рис, це все однією рукою. І твій мозок кричить: «Ні, ні, ні».
Рома: Зрештою ми взяли по снікерсу. Усі непальці з автобусу — шух, шух, шух, всі обідають. А ми стоїмо зі своїми снікерсами. Назад ми поверталися тим самим автобусом — впізнали хлопця, який був «зазивалою-кондуктором». Річ у тім, що в Непалі є неписьменні люди, тому на автобусних станціях працюють люди, які голосно оголошують, куди прямує автобус.
Юля: Ми його впізнали за смішною кепкою та енергією, адже жартували, що, навіть якщо людині не треба їхати, він все одно запхає її до автобуса. Виявилось, що він нас теж упізнав. І ось на зворотному шляху перед нами знову та забігайлівка, і ми були перші, хто залетів. Хлопець із автобуса дуже посміхався нам, радів, що на нас так вплинув тиждень і ми зрозуміли життя максимально швидко. Це було неочікувано дуже смачно, не надгостро, класно.
Рома: І завжди їсти руками — це круто.
Рома: У миску посередині тобі насипають рис, а в ці штуки сам набираєш курку чи якісь овочі.
Юля: Виглядає це максимально апокаліптично. Усе відбувається на висоті близько двох тисяч метрів. Зрозуміло, що немає жодних рукавичок. Ось тобі рупії, ось тобі рис, це все однією рукою. І твій мозок кричить: «Ні, ні, ні».
Рома: Зрештою ми взяли по снікерсу. Усі непальці з автобусу — шух, шух, шух, всі обідають. А ми стоїмо зі своїми снікерсами. Назад ми поверталися тим самим автобусом — впізнали хлопця, який був «зазивалою-кондуктором». Річ у тім, що в Непалі є неписьменні люди, тому на автобусних станціях працюють люди, які голосно оголошують, куди прямує автобус.
Юля: Ми його впізнали за смішною кепкою та енергією, адже жартували, що, навіть якщо людині не треба їхати, він все одно запхає її до автобуса. Виявилось, що він нас теж упізнав. І ось на зворотному шляху перед нами знову та забігайлівка, і ми були перші, хто залетів. Хлопець із автобуса дуже посміхався нам, радів, що на нас так вплинув тиждень і ми зрозуміли життя максимально швидко. Це було неочікувано дуже смачно, не надгостро, класно.
Рома: І завжди їсти руками — це круто.
Брауні, зроблене з любов’ю
Яйця, борошно, какао, один Рома, одна Юля та велике кохання — ось, із чого зроблено справжнє смачне тістечко брауні.
Із Чикаго з любов’ю
Один із найпопулярніших десертів у світі — шоколадний пиріг брауні — був придуманий 1893 року на кухні легендарного готелю Palmer в Чикаго. Цей пиріг там печуть досі за оригінальним рецептом із абрикосовою глазур’ю.
У традиційних шоколадних брауні ванільний аромат, хрустка скоринка і волога серединка. У тістечко також додають волоські горіхи або фісташки, а у Veterano Brownie є ще свої фірмові версії — з бананом, солоною карамеллю, вишнею з дорблю та комбо з чотирьох смаків.
Інгредієнти
Інгредієнти
- 180 г тертого какао або гіркого шоколаду
- 180 г вершкового масла
- 200 г цукру
- 5 шт. яєць
- 100 г борошна
Покрокова інструкція
Крок 1
Терте какао або гіркий шоколад розламати на шматочки і разом із вершковим маслом розтопити на водяній бані, весь час помішуючи лопаткою або дерев’яною ложкою. Густу шоколадну масу, доведену до однорідного стану, зняти з водяної бані і залишити вистигати. Ми працювали з поверхнею Pyramida IFEA 640 B та не боялися, що краплі солодкої суміші потраплять на конфорки, адже вони не нагріваються і бризки легко прибрати сухим паперовим рушником.
Крок 2
Яйця розбити в окрему миску і збити міксером або блендером, поступово додаючи цукор. Збивати до стану густої піни. Додати борошно, сіль, ванільний цукор.
Крок 3
Охолоджену шоколадну масу викласти у цукрово-яєчну суміш.
Крок 4
Розігріти духовку до 180 градусів. У нашому варіанті — Pyramida F 120 S — це зайняло лічені хвилини завдяки режиму швидкого нагріву. Перелити тісто у форму. Поставити в духовку і випікати 25-30 хвилин до появи цукрової скоринки. Використовуйте режим для десертів та здоби, щоб не помилитися з налаштуваннями.
Крок 5
Готовий пиріг дістати з духовки, дати охолонути і нарізати на квадратики гострим ножем або ножем для піци — так шматочки вийдуть більш рівними.
.jpg)
